Проблема етнополітичної стабільності в Центрально-Східній Європі та концептуальні засади неоінституціоналізму
DOI:
https://doi.org/10.31861/mhpi2018.37-38.249-255Анотація
Сучасна Європа потерпає від політичної нестабільності, викликаної, перш за все, російською зовнішньою політикою. Дедалі очевидним стає комплексний характер дій Російської Федерації, направлений на інструменталізацію принципу divideetimpera. Вбивання клину між європейськими державами є запорукою відсутності консенсусу в прийнятті рішень щодо реагування на агресивну та небезпечну поведінку Москви в глобальному вимірі (анексія Криму, агресія на Сході України, підтримка Б. Асасда в Сирії та утворення неконтрольованих хвиль міграції, втручання у виборчий процес в США, хімічна атака в Солсбері, перманентне блокування роботи Ради Безпеки ООН і т.д.). На жаль, на рівні двосторонніх відносин теж присутні спроби розсварити сусідні держави, зокрема на етнонаціональному ґрунті (частими стали провокації за участі російських спецслужб у прикордонних населених пунктах України, Польщі, Угорщини). В зв’язку із цим, проблема забезпечення етнонаціональної стабільності в регіоні стає надзвичайно актуальною, та навіть більше – життєво необхідною.
Варто відмітити, що Україна може запропонувати не тільки дослідження власного досвіду для вироблення спільної політики держав Центрально-Східної Європи з його врахуванням. Українськими вченими здійснюються комплексні концептуальні дослідження щодо етнополітичної стабільності, способів її забезпечення, їх напрацювання можуть стати в нагоді для європейського співтовариства.
Проблема етнополітичної стабільності має велике практичне значення не тільки для України, але й для Молдови. Сусідня держава з 1992 р. потерпає від цілеспрямованих дій Російської Федерації, яка використовує особливості етнонаціонального складу Молдови, її історію та мовне питання для продукування зони етнополітичної дестабілізації на кордоні з Україною. Очевидно, що Молдова (як і Україна) зустрічають (і будуть зустрічати) на своєму шляху безліч труднощів, в тому числі етнополітичного характеру. Проте чітка кристалізація національних інтересів, розуміння цих національних інтересів широкою громадськістю стане надійним запобіжником у інспіруванні етнополітичної нестабільності як в Молдові, так і в Україні.
Ключові слова: етнічність, етнополітична стабільність, неоінституціоналізм, інструменталізація, Центрально-Східна Європа
Посилання
2. Kolodii, A. (2011). “Neoinstytutsionalizm ta yohopiznavalnimozhlyvosti v politychnykhdoslidzhenniakh”, VisnykLvivskohouniversytetu.Seriiafilosofsko-politolohichnistudii, № 1, S. 129–139.
3. Ansell, C. (2006). Network Instititionalism, in The Oxford Handbook of Political Institutions, Oxford; New York: Oxford University Press, P. 75–89.
4. Hague, R., &Harrop, M. (2004). Comparative Government and Politics: An Introduction, Basingstoke: Palgrave.
5. Immergut, E. M. (1992). Health Politics: Interests and Institutions in Western Europe, Cambridge; New York: Cambridge University Press.
6. Krasner, S. D. (1984). “Approaches to the State: Alternative Conceptions and Historical Dynamics”, Comparative Politics, № 16(2), S. 223.
7. March, J. G., & Olsen, J. P. (1989). Rediscovering Institutions: The Organizational Basis of Politics, Free Press.
8. North, D. C. (1990). Institutions, institutional change, and economic performance, Cambridge; New York: Cambridge University Press.
9. Peters, B. G. (2005). Institutional Theory in Political Science: The ‘New Institutionalism, Continuum.
10. Powell, W. W., & DiMaggio, P. J. (1991). The New Institutionalism in Organizational Analysis, University of Chicago Press.
11. Putnam, R. D., Leonardi, R., &Nanetti, R. Y. (1994). Making Democracy Work: Civic Traditions in Modern Italy, Princeton University Press.
12. Rhodes, R. A. W., Binder, S. A., &Rockman, B. A. (Eds.). (2006). The Oxford handbook of political institutions, Oxford; New York, Oxford University Press.
13. Smelser, N. J., &Baltes, P. B. (Eds.). (2001). International encyclopedia of the social & behavioral sciences, 1st ed, Vols. 1–26. Amsterdam; New York: Elsevier.
14. Steinmo, S., Thelen, K., &Longstreth, F. (Eds.). (1992). Structuring Politics: Historical Institutionalism in Comparative Analysis, Cambridge; New York, Cambridge University Press.
15. Weingast, B. R. (1998). Political Institutions: Rational Choice Perspectives, in R. E. Goodin& Klingemann, Hans-Dieter (Eds.), A New Handbook of Political Science, Oxford, Oxford University Press, P. 167–190.
