Неоосманізм як підґрунтя близькосхідної політики Турецької Республіки
DOI:
https://doi.org/10.31861/mhpi2020.42.99-108Ключові слова:
Турецька Республіка (Туреччина), близькосхідна політика Туреччини, Партія справедливості та розвитку, неоосманізмАнотація
У статті акцентовано на процесах розвороту в постбіполярний період зовнішньополітичного курсу Туреччини у східному керунку, що увиразнюється останні два десятиліття в намаганнях турецького істеблішменту активізувати співпрацю з країнами Близького Сходу. Авторка доводить: ці процеси ґрунтуються на ідеології неоосманізму, що зумовило озвучення Туреччиною претензій (наразі нерезультативних) на регіональне лідерство. Авторка розглядає неоосманізм як ідеологію, що ґрунтується на ідеї минулої величі Османської імперії, яка в часи свого піднесення контролювала великі території (Балкани, частину Близького Сходу та Північної Африки, Кавказ). Відтак цим у статті пояснюється посилення ролі Туреччини в цих регіонах. Відзначено: замість очікуваного лідерства Туреччини на Близькому Сході, відносини з більшістю акторів близькосхідної політики погіршуються (винятками названо ті держави, з якими в Туреччини сформувалося прагматичне партнерство, наприклад, Катар). Посилення близькосхідного вектора авторка пояснює комплексом причин, найперше – побоюваннями Туреччини залишитися периферійною державою через нереалізовану наразі перспективу членства в ЄС, що спричинило поворот до традиційних основ турецької зовнішньої політики – османізму (неоосманізму) та пантюркізму (неопантюркізму). Зауважено, що неоосманський дискурс відображає формування нової турецької ідентичності. У статті представлені підходи, запропоновані у зарубіжній політичній думці щодо змісту неоосманізму. Авторка аргументує, за якими параметрами неоосманізм у зовнішній політиці Туреччини кардинально відходить від прозахідного кемалізму. Відзначено, що хоч поняття «неоосманізм» від початку XXI століття широко використовується на позначення політики Туреччини щодо відродження османських традицій і культури, але його тлумачення та змістове наповнення залишаються дискусійними.
Посилання
Altunışık, M. B., Tür, O. (2006), From Distant Neighbors to Partners? Changing Syrian-Turkish Relations, Security Dialogue, Vol. 37 No 2, pp. 229-248.
Atli, A. (2011), Businessmen as Diplomats: The Role of Business Associations in Turkey’s Foreign Economic Policy, Insight Turkey, Vol. 13 No 1, рр. 109-128.
Balakhova, Z. (2016), National role conception in foreign policy of a modern state, Science and World, Vol. 7 No. 35, pp. 108-110.
Barchard, D. (1985), Turkey and the West. London: Routledge & Kegan Paul.
Bengio, O., Özcan, G. (2001), Old Grievances, New Fears: Arab Perceptions of Turkey and Its Alignment with Israel, Middle Eastern Studies, Vol. 37 No 2, pp. 50-92.
Çevik, S. B. (2019), Turkish historical television series: public broadcasting of neo-Ottoman illusions”, Southeast European and Black Sea Studies, Vol. 19 No 2, pp. 227-242.
Chih-yu Shih (1992), Seeking Common Causal Maps: A Cognitive Approach to International Organization. In: Contending Dramas: A Cognitive Approach to International Organization. New York: Praeger.
Claims of axis shift stem from ignorance, bad intentions, says Gül (15 June 2010), Today’s Zaman.
Çolak, Y. (2006), Ottomanism vs. Kemalism: Collective Memory and Cultural Pluralism in 1990s Turkey, Middle Eastern Studies, Vol. 42 No. 4, pp. 587-602.
Cornell, S. E. (2012), What Drives Turkish Foreign Policy? Middle East Quarterly Iss. 19 No 1, pp. 13-24.
Coşar, N., Demirci, S. (2006), The Mosul Question and the Turkish Republic: Before and After the Frontier Treaty, 1926, Middle Eastern Studies, Vol. 42 No 1, pp. 123-132.
Davutoğlu, A. (2001), Stratejik Derinlik, Türkiye’nin Uluslararası Konumu. İstanbul: Küre Yayınları.
Demiroğlu, U. (2013), The Effects of the Investment Decline on Potential GDP in Turkey’s 2001 and 2009 Crises, Central Bank Review, Vol. 13 No 3, pp. 25-44.
Gurkaynak, R. S., Sayek-Boke, S. (2013), AKP Döneminde Türkiye Ekonomisi, Birikim, No. 296, pp. 64-69.
Gürzel, A. (2014), Turkey’s role as a regional and global player and its power capacity: Turkey’s engagement with other emerging states, Revista de Sociologia e Política, Vol. 22 No 50, pp. 95-105.
Hoffmann, C., Cemgil, C. (2016), The (un)Making of the Pax Turca in the Middle East: Understanding the Social Historical Roots of Foreign Policy, Cambridge Review of International Affairs, Vol. 29 No 4, pp. 1279-1302.
Holsti, K. J. (1970), National Role Conceptions in the Study of Foreign Policy, International Studies Quarterly, Vol. 14 No. 3, pp. 233-309.
Hounshell, B. (2010), “Mr. Zero Problems”. Foreign Policy, Vol. 183, pp. 45-46.
Hristov, I. (2019), Neo-Ottomanism – Emergence, Ideology and Political Doctrine. Social Evolution and History, Vol. 18 No 1, pp. 139-156.
Karpat, K. H. (2002), Studies on Ottoman Social and Political History: Selected Articles and Essays. Boston: Brill.
Keating, J. E. (2010), The World’s Kissingers. Foreign Policy No 178.
Kirişçi, K. (2009), The Transformation of Turkish Foreign Policy: The Rise of the Trading State, New Perspectives on Turkey, Vol. 40, pp. 29-56.
Kirişçi, K., Kaptanoğlu, N. (2011), The Politics of Trade and Turkish Foreign Policy, Middle Eastern Studies, Vol. 47 No 5, pp. 705-724.
Kutlay, M. (2011), Economy as the "Practical Hand" of New Turkish Foreign Policy: A Political Economy Explanation, Insight Turkey, Vol. 13 No 1, pp. 67-88.
Mufti, M. (2016), Daring and Caution in Turkish Strategic Culture. Republic at Sea. New York: Palgrave Macmillan.
Nehme, M. (1 May 2020), Erdogan’s neo-Ottoman dreams was on Libya’s shores, The Arab Weekly.
Oğuzlu, T. H. (2008), Middle Easternization of Turkey’s Foreign Policy: Does Turkey Dissociate from the West? Turkish Studies, Vol. 9 No, pp. 3-20.
Öniş, Z. (2009), Beyond the 2001 Financial Crisis: The Political Economy of the New Phase of Neo-Liberal Restructuring in Turkey, Review of International Political Economy, Vol. 16 No 3, pp. 409-432.
Öniş, Z., Yilmaz, Ş. (2009), Between Europeanization and Euro-Asianism: Foreign Policy Activism in Turkey during the AKP Era, Turkish Studies, Vol. 10 No 1, pp. 7-24.
Özcan, N. A., Özdamar, Ö. (2010), Uneasy Neighbors: Turkish-Iranian Relations since the 1979 Islamic Revolution, Middle East Policy, Vol. 17 No 3, pp. 101-117.
Ozkan, B. (2014), Turkey, Davutoglu and the Idea of Pan-Islamism. Survival, Vol. 56 No 4, pp. 119-140.
Pope, H. (2010), Pax Ottomana: The Mixed Success of Turkey’s New Foreign Policy, Foreign Affairs, Vol. 89 No 6, pp. 161-171.
Sözen, A. (2010), A Paradigm Shift in Turkish Foreign Policy: Transition and Challenges, Turkish Studies, Vol. 11 No 1, pp. 103-123.
Subaşat, T. (2014), The Political Economy of Turkey’s Economic Miracle, Journal of Balkan and Near Eastern Studies, Vol. 16 No 2, pp. 137-160.
Taspinar, Ö. (2008), Turkey’s Middle East Policies: Between Neo-Ottomanism and Kemalism. Carnegie Papers No 10. Washington: Carnegie Endowment for International Peace Publications Department.
Taspinar, Ö. (2011), The Rise of Turkish Gaullism: Getting Turkish-American Relations Right, Insight Turkey, Vol. 13 No 1, pp. 11-17.
Tezcür, G. M., Grigorescu, A. (2014), Activism in Turkish Foreign Policy: Balancing European and Regional Interests, International Studies Perspectives, Vol. 15 No 3, pp. 257-276.
Volokhov, V. (2019), Middil East: Stabile Instabiliy. Available from https://bintel.org.ua/en/analytics/geopolitics/blizkij-sxid-stabilna-nestabilnist/ [Accessed 08.11.2020].
Yavuz, M. H. (1998), Turkish Identity and Foreign Policy in Flux: The Rise of Neo-Ottomanism, Critique: Critical Studies of the Middle East, Vol. 7 No 12, pp. 19-41.
