Трансформація державоцентричної моделі міжнародного порядку у ХХІ ст.

Анотація

Доведено, що державні та недержавні учасники міжнародних відносин створюють регіональні та глобальні мережі взаємодії, що динамічно розвиваються. Однак на сьогодні не можна казати про руйнацію національного суверенітету в планетарних масштабах. Констатується посилення суверенітету провідних держав світу і його послаблення в державах периферії. Суверенітет в країнах світової периферії трансформувався, а політична влада реконфігурувалася саме з-за посилення залежності держав периферії від транснаціональних учасників міжнародних відносин, міжнародних організацій, інституцій та провідних країн світу. На відміну від периферійних країн, країни «центру» мають сильний легітимний контроль над тим, що відбувається на їх територіях. Однак констатується збільшення повноважень установ міжнародного управління, вимог та зобов’язань міжнародного права. Зазначене особливо стосується ЄС, де суверенна влада поділена між міжнародними, національними та місцевими владними органами, водночас та сама тенденція простежується і в діяльності міждержавних організацій, таких як COT. Глобальні фінансово-економічні кризи та пандемії змушують держави вдаватися до протекціоністських заходів, що викликало наукову дискусію щодо укріплення суверенітету та зміцнення державних кордонів. Зазначені аргументи посилюють позиції представників реалістичної парадигми та послаблюють позиції представників ліберально-ідеалістичної парадигми. Показано, що транснаціональна структура міжнародного порядку зменшує державний контроль громадян країни. Вона визначає взаємозалежність учасників міжнародних відносин, які не можуть самостійно вирішувати глобальні проблеми чи ефективно використовувати широкий набір державних функцій, що спонукає їх до консолідації. Держава взаємопов’язана з національними, міждержавними і транснаціональними акторами. Вона більше не в змозі повністю контролювати та визначати все, що відбувається в межах її територіальних кордонів. Тому комплексні глобальні системи, від фінансових до екологічних, поєднують окремі локальні спільноти в єдину структурно-функціональну мережу. Глобальна інформаційно-комунікативна та транспортна інфраструктура створює нові форми політичної та соціально-економічної організації, які не прив’язані до певних національних кордонів. Сучасне територіальне суверенне право часто суперечить транснаціональній організації багатьох аспектів політичного, економічного та соціального життя. У міжнародному праві наявні два засадничі та взаємовиключні принципи: принцип територіальної цілісності держави та право нації на самовизначення, що нерідко дозволяє маніпулювати даними принципами. Ключові слова: держава, нація, суверенітет, десуверенізація, система міжнародних відносин, світовий порядок, глобалізація, учасники міжнародних відносин.