Історико-політичні проблеми сучасного світу

Репрезентація університетів у Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО

Тамара Марусик — 2023-06-15

У статті окреслено місце й роль університетів, включених до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як окремих об’єктів номінації, так і складових частин номінаційних досьє історичних центрів міст; визначено вплив зазначених освітніх інституцій як своєрідних репрезентантів своїх країн, на розвиток культури, освіти й науки. За допомогою загальнонаукових методів аналізу, синтезу та узагальнення розкрито суть і значення університетів як об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на основі їх симбіозу між пам’яткою ЮНЕСКО і студентською Alma-mater як для кожної з країн, так і міжнародного співтовариства. На лютий 2023 року Список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (після включення у січні на засіданні спеціальної сесії КВС ЮНЕСКО трьох об’єктів до Списку ЮНЕСКО під загрозою) нараховував 1157 об’єктів культурної, природної та змішаної спадщини. Серед унікальних об’єктів, які у різні роки були визнанні надбанням людства, чільне місце посідають сім одноосібних університетських архітектурних комплексів університетів, що включені до Списку ЮНЕСКО. Особливість зазначених об’єктів полягає у тому, що вони покликані виконувати подвійну функцію: з одного боку, – це освітні і наукові інституції, а, з іншого, – об’єкти Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Дослідження базується на принципах об’єктивності та історизму, що передбачає розгляд окремих процесів у контексті їх розвитку і зв’язку з відповідними вітчизняними та міжнародними інституціями. Особиста участь авторів статті у підготовці номінаційного досьє щодо включення у 2011 році Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича) до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та подальші кроки в її охороні та збереженні дали можливість проаналізувати та зробити висновок щодо переваги зазначених номінацій у процесі розвитку освіти, науки і культури.

Краєзнавчий аспект у навчальній і науково-дослідній роботі в закладах освіти в умовах воєнного стану

Олександр Добржанський — 2023-06-15

У сучасних умовах зростає роль краєзнавства в освітньому процесі. Історичне краєзнавство передбачає внесення цікавого матеріалу до вивчення курсу історії у закладах освіти. Це здійснюється шляхом використання різноманітних форм роботи. Найпопулярнішою серед них є екскурсія. Поглибленню краєзнавчих знань сприяє виконання письмових робіт: рефератів, літописів історичних об’єктів, науково-дослідних робіт. Отримання теоретичних знань і набуття практичних навиків одночасно відбувається на факультативних заняттях, у гуртковій роботі. Результативність дослідницько-пошукової роботи учнів тісно пов’язана з тим, наскільки сам педагог уміє її здійснювати та занурюється в цей процес. Уся система краєзнавчої роботи в закладі освіти дає можливість зібрати значний масив матеріалу для створення на його основі власного краєзнавчого музею, який є центром навчальної, науково-дослідної і виховної роботи. Активна участь школярів у краєзнавчій роботі дає можливість поглибити власні знання, сприяє громадянському та духовному розвитку, формуванню інтелектуального потенціалу України, вихованню справжнього патріота та захисника своєї рідної землі, що дуже важливо в умовах воєнного часу.

Діяльність Просвіти на Волині у міжвоєнний період

Юрій Макар — 2023-06-15

Після завершення Першої світової війни внаслідок розпаду двох імперій – Габсбургів і Романових – на карті Європи з'явилися нові держави, точніше відновили свою незалежність. Таку спробу здійснили й українці. Проте через внутрішні причини та вплив зовнішніх чинників Україна, як суверенна держава не втрималась. Більшою частиною її теренів заволоділа більшовицька Росія, створивши згодом СРСР. Частина ж західноукраїнських земель потрапила під панування сусідніх країн. Власне, сказане стосується й західної частини історичної Волині, яка у міжвоєнне двадцятиліття перебувала у складі Польщі. Тепер – це Волинська, Рівенська і частина Тернопільської областей.У статті розглядається діяльність українських просвітницьких організацій того часу на Волині. Мова зокрема про Просвіту, яка ще за часів Австро-Угорщини виникла в Галичині і поширила свою діяльність на інші українські землі. Польська влада на Волині побачила у діяльності Просвіти загрозу полонізації краю, намагалась обмежити її діяльність, а згодом сприяла утворенню лояльного до себе Волинського українського об'єднання, яке й могло замінити заборонену Просвіту. Проте більшість жителів краю складали українці і ВУО по суті продовжило справу Просвіти, хоч формально іншими методами. Слід зазначити, що з початком Другої світової війни і включенням Західної Волині до складу СРСР, влада останнього, керуючись засадами своєї політико-ідеологічної доктрини, ліквідувала тут не лише польське панування, але й ґрунтовно руйнувала суспільно-культурні організації – і українські і польські, що на багато десятиліть відкинуло розвиток громадянського суспільства.

Громадські організації як каталізатор політичних змін у Болгарії

Віра Бурдяк — 2023-06-15

Мета статті – дослідження процесів утворення і розвитку громадських організацій, опозиційних до офіційної політики режиму Т. Живкова, легітимації їх суспільно-політичної діяльності, плюралізму, які стали каталізатором змін у болгарському суспільстві. Вирішені наступні завдання: проведено комплексний аналіз політичної ситуації в Болгарії у кінці 80-х рр. ХХ ст.; досліджено особливості зародження дисидентського руху, протидію органів контролю його діяльності, легітимацію перших громадських організацій. У статті використано неоінституціональний методологічний підхід та ряд методів: порівняльний, аналізу, описовий, функціональний тощо. Доведено, що країну того періоду охопили повзучі системні кризові явища, які настійливо вимагали змін. Цьому посприяли і зовнішні передумови – перебудова та відмова від доктрини Брежнєва. Поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників викликало результат нової якості – складну трансформацію політичного режиму. Особливість політичних змін у Болгарії та, що їх каталізатором були громадські організації і дисидентські структури, сформовані не на ідеологічних принципах, а навколо екологічних проблем. Вони турбували болгар через природний страх за власне здоров’я, посилений екологічною катастрофою на Чорнобильській АЕС; потребу зберегти для майбутніх поколінь природу, яку поширив у тривожній доповіді Римський клуб; а причина політичного характеру – відносна безпека неполітичних вимог, для болгар – екологічних, у зв’язку з чим влада не могла застосувати традиційні репресії проти «політичних ворогів». Наголошено, що при соціалізмі в країні діяла розвинена мережа «офіційних» організацій, які спиралися на громадську участь, ініціативу і були підпорядковані владі. Втім, саме вони створили можливості для активізації індивідуальних ініціатив, розвитку «запізнілого» дисидентства, добровільної громадської практики. Після зміни режиму в 1989 р. і переходу суспільства на демократичні засади, досвід діяльності громадських організацій капіталізували, почали використовувати для реконструкції громадської активності та взаємодії.

Досвід реформування судової системи Румунії у контексті протидії корупції на шляху до членства в ЄС

Любов Мельничук — 2023-06-15

З моменту вступу до ЄС Румунія не лише визнала його принципи та одержала право участі у діяльності усіх інституцій ЄС, а отримала певні зобов’язання. З огляду на це, проведений аналіз діалогу Румунії та інституцій ЄС засвідчив, що основним напрямом співробітництва офіційного Бухареста та Європейської Комісії у перші роки членства були зусилля щодо завершення судової реформи та боротьби з корупцією. При цьому європейські інституції, спостерігаючи за прогресом реформ в Румунії, основну причину гальмування вбачали у конфлікті інтересів та корупції, а також відсутності політичної волі румунського керівництва. Як засвідчили події та висновки Комісії, неефективність системи юриспруденції та проблеми корумпованості усіх сфер життя у Румунії залишаються актуальними й до сьогодні. Проблеми корупції, наявність економічної, політичної та соціальної дестабілізації в Румунії впливали на темпи ходу поглиблення її європейської інтеграції, першочергово на терміни встановлення вільного пересування румунських громадян в межах ЄС. Підґрунтям корупції в Румунії став перетин політичних, економічних та судових інтересів, який спричиняв політичний параліч – відсутність політичної волі для переслідування корупції на найвищому рівні, а також неготовність і боязнь суддів перед винесенням присуду в «авторитетних» справах, які б зумовили зміни в усіх сферах життя.