Українська Греко-Католицька Церква у другій половині ХХ століття: перші кроки на шляху до легалізації та повернення втраченного

Анотація

У статті проаналізовано основні історичні події та явища, що увиразнюють специфіку становища Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) на тлі послаблення радянського ідеологічного диктату, зумовленого політичним курсом партійної номенклатури на перебудову, гласність і демократію. Витлумачено провідні тенденції боротьби українських греко-католицьких вірян за легалізацію діяльності УГКЦ та її вихід з підпілля, в якому вона опинилася після Львівського ліквідаційного псевдособору 1946 р. Дослідницьку увагу звернено на історіософську та історико-релігієзнавчу об’єктивацію, а відтак і критичну оцінку ролі та місця найвищого церковного проводу УГКЦ, його підпільної та явної співпраці з мирянським рухом і правозахисними організаціями, спрямованої на боротьбу за zповернення втраченого у період катакомбного життя церкви. Новизна статті полягає у спробі наукового обґрунтування необхідності переосмислення та переоцінки консолідуючого потенціалу УГКЦ і, передусім, у формуванні загальнонаціональної моделі духовно-релігійної і суспільно-політичної єдності заради збереження національної духовно-культурної та державної ідентичності українського народу, що є вкрай важливо з огляду на тривалу війну і повномасштабну військову агресію Росії проти України. Опираючись на сучасні дослідження, визначено ключові чинники легалізації УГКЦ та здійснено історіософську (науково-історичну) об’єктивацію ролі її єпископату, рядового духовенства і мирян у боротьбі за її відродження та повернення втраченого у результаті ліквідаційного процесу й переслідувань.