Резиденції королівського дому Савойя, об'єкт у Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1997 року в П'ємонті

Анотація

Метою даної статті є дослідити конкретні об’єкти Списку всесвітньої спадщини в Європі, а саме Королівські резиденції Савойського дому, проаналізувати послідовно історію та поточний стан охорони пам’ятки, враховуючи сучасні виклики та валоризацію спадщини, зосереджуючись на її збереженні. Ці резиденції є спадщиною Італії, яка найбільше відображає мистецьку та архітектурну культуру періоду бароко. 6 грудня 1997 р. королівські резиденції Савойського дому були включені до Списку Всесвітньої спадщини на основі критеріїв (i), (ii), (iv), (v). Медічейські вілли є іншим об’єктом спадщини в Італії, визнані ним через особливий характер будівель, як окремої системи. Резиденції п’ємонтського двору, здебільшого побудовані між 1563 р., коли Турин став столицею Савойської держави, та XVIII ст., а згодом розширені та об’єднані до XX століття. Вони пепрезентують спадщину, яка найбільш ефективно документує художню та архітектурну культуру період бароко. Коли столицю було перенесено до Флоренції у 1865 р. та Риму у 1870 р., а також після скасування монархії (1946 р.), комплекс із 22 будівель, включених до списку Всесвітньої спадщини, було побудовано як резиденції для королівської сім’ї, для їх дозвілля та відпочинку, мисливства в столиці та її околицях. З часом будівлі зазнали часткового процесу руйнування та занедбаності. Роботи з усунення пошкоджень розпочалися у 1980-х рр. і завершилися капітальною реставрацією комплексу Venaria Reale (1998-2007 рр.). Також, з цією метою у 2017 р. державно-приватний консорціум, який відповідав за Reggia di Venaria Reale з 2008 р., був перетворений на Консорціум королівських резиденцій Савойї з конкретною метою обміну навичками, знаннями та політикою в мережі зацікавлених сторін для досягнення більш ефективного спільного управління та просування туризму в регіоні. Дане дослідження полягає в тому, щоб оцінити цю спадщину, як культурне надбання, яке має найвищий пріоритет у регіоні П’ємонт та залучає до охорони велику кількість інституцій, державних органів і державно-приватних фондів, шляхом координованого управління та спільної політики.