Римо-католицький костел і греко-католицьке духовенство щодо православної цер-кви у Польщі в 1951–1970 роках

Анотація

Після завершення Другої світової війни влада СРСР намагалася ліквідувати греко-католицьку церкву. У 1946 р. у Львові відбувся неконституційний собор, унаслідок якого греко-католики мали перейти до Російської православної церкви. Подібне вчинила і румунська комуністична влада, яка ліквідувала уніатську церкву в 1948 р., а через два роки подібне було зроблено в Чехословаччині. У Польській Народній Республіці не було вжито жодних заходів щодо надання навіть фіктивних юридичних заходів щодо її ліквідації. Комуністична влада вирішила, що переселення греко-католицьких ієрархів, більшості духовенства та вірних до Радянської України, а решти греко-католиків на західні та північні території Польщі остаточно вирішило цю проблему. Однак греко-католицькі священики та їх вірні докладали зусиль щодо відновлення діяльності уніатської церкви в Польщі. Греко-католицьке духовенство намагалося знайти своїх вірних на місцях поселення і, якщо можливо, розпочати пастирське служіння за рідним обрядом. Так розпочались регулярні служби у Хшанові. Користуючись добротою деяких римо-католицьких священиків, греко-католицькі літургії почали проводитись у Циганеку, Битові та Квасові. Вірні, позбавлені пастирів, також почали влаштовувати власне релігійне життя. Вони збиралися більшими групами в приватних будинках, де молилися та співали релігійні пісні. Вони намагалися відзначати свята за юліанським календарем та відповідно до рідної традиції. У цій ситуації комуністична влада вирішила перевести греко-католиків на православ’я. З цією метою православною церквою в Польщі проводилася місіонерська акція щодо греко-католиків. Незважаючи на деякі успіхи, вона зазнала поразки. Більшість православних парафій припинило своє існування після відновлення греко-католицьких богослужінь, коли вірні повернулися в лоно своєї рідної церкви.