Санкції як інструмент нормативної зовнішньої політики ЄС та їх застосування проти Росії через агресію щодо України

Анотація

Протягом всієї історії європейські держави набували рис, характерних для різних і навіть радикально протилежних політичних темпераментів, та застосовували жорстку силу для підкорення інших держав власній волі. Сьогодні ж вони надають перевагу діалогу як інструменту узгодження суперечливих міждержавних інтересів та воліють утримуватися від застосування сили й примусу у міжнародних відносинах, що характеризує їх як нормативних акторів зовнішньої політики. У цьому контексті слід зауважити, що цілковита відмова від сили у світі, де тривають понад три десятки збройних конфліктів, загрожує добробуту та безпеці держав, що обрали для себе нормативний шлях розвитку. Саме тому актуальним і важливим у практичному аспекті є окреслення кола випадків, коли активізація політики «жорсткої сили» є правомірним і об'єктивно виправданим кроком для нормативних акторів. Вищезазначене зумовило мету статті – визначити поведінкову логіку, якою керується ЄС у процесі застосування інструментів санкційного тиску на Росію через її агресивну політику проти України. Інакше кажучи, з’ясувати, чи діє ЄС як нормативний актор зовнішньої політики, впроваджуючи санкційні заходи проти Російської Федерації. Проведений аналіз поведінкової логіки ЄС дозволив дійти висновку, що санкції є нормативним засобом зовнішньої політики, який країни-члени ЄС використовують проти Росії у спосіб, дозволений міжнародним правом, для досягнення нормативних цілей зовнішньої політики, з-поміж яких – відновити територіальну цілісність України та забезпечити мир у всій Європі. Зауважимо, що питання співвідношення нормативної сили з іншими видами сил, зокрема жорсткою, у сучасній науковій літературі є спірним та недостатньо розкритим, що зумовлює необхідність подальшого його вивчення.