Основні етапи формування теорії Другого модерну в сучасній політичній науці
DOI:
https://doi.org/10.31861/mhpi2017.35-36.245-253Анотація
У статті здійснено аналіз процесу формування, емпіричної перевірки та розвитку теорії Другого модерну. Встановлено, що він може бути описаний за допомогою чотирьох етапів: етап актуалізації оновленої суті соціального та політичного; етап ствердження в науковому політологічному дискурсі; етап розвитку; етап емпіричного застосування та еволюції.
Обгрунтовано, що розвиток теорії Другого модерну в сучасній політичній науці відображає трансформацію суті політичного в нових суспільних умовах. Усі проаналізовані дослідницькі інтерпретації Другого модерну констатують, що основним напрямом зміни політичного є процес деінституалізації політичних інститутів, який відбувається у достатньо варіативних формах: за рахунок нових ідентифікаційних практик, що руйнують старий інститут; шляхом формування «нормальних девіацій», тобто через зміну уявлень щодо норм; зміна функцій інституту, що сприймається як руйнування інституту; ослаблення правової форми інституалізації; зміна основ легітимації, коли замість правової легітимації більш значущою стає соціальна легітимація.
Ключові слова: Політична теорія, теорія Другого модерну, етапи розвитку теорії, політичне
Посилання
2. Bek, U. (2001). Chto takoe globalizacija? Oshibki globalizma – otvety na globalizaciju, Moskva, Progress-Tradicija.
3. Interv'ju s professorom Ul'rihom Bekom (2003), Zhurnal sociologii i social'noj antropologii, T. VI, № 1, s. 5–23.
4. Kozlovski, P. (1997). Kul'tura postmoderna: Obshhestvenno-kul'turnye posledstvija tehnicheskogo razvitija, Moskva, Respublika.
5. Kozlovskij, P. Sovremennost' postmoderna (1995), Voprosy filosofii, № 10.
6. Krivosheїn, V. V. (2009). Polіtichna rizikologіja: epіstemologіchnij status, predmetna sfera, analіtichnі іnstrumenti, Dnіpropetrovs'k, Іnnovacіja, 2009.
7. Lemann, G (2010). Iskusstvo refleksivnoj modernosti, Logos, № 4. s. 87–108.
8. Politicheskaja nauka: novіe napravlenija (1999), Pod. red. R. Gudina, H.-D. Klingemanna, Moskva, Veche, 1999.
9. Social'noe: istoki, strukturnye profili, sovremennye vyzovy (2009), Moskva, ROSSPJeN.
10. Habermas, Ju. (2003). Filosofskij diskurs o moderne, Moskva, Ves' Mir.
11. Sheiko, Yu. (2015). Paradyhma politychnoho v refleksyvnomu moderni na prykladi suchasnykh nimetskykh teorii, Kyiv, Natsionalnyi universytet «Kyievo-Mohylianska Akademiia», rezhym dostupu: http://www.ipiend.gov.ua/uploads/dissertations/Sheiko/Sheiko_Dyser_Final.pdf (data perehliadu 17.03.2017)
12. Evolyutsionnaya epistemologiya i logika sotsialnykh nauk: Karl Pop-per i ego kritiki (2000) / Sostavleniye D. G. Lakhuti. V. N. Sa-dovskogo i V. K. Finna; perevod s angliyskogo D. G. Lakhuti; vstupitelnaya statia i obshchaya redaktsiya V. N. Sadovskogo; poslesloviye V. K. Finna. Moskva Editorial URSS. 2000.
13. Adam, B., Loon, J. (2000). Introduction: Repositioning Risk; the Challenge for social Theory. In: The Risk Society and Beyond, Lon-don, Sage Publications.
14. Beck, U. (1994). The reinvention of politics: towards a theory of re-flexive modernization. In: Beck, U., Giddens, A., Lash, S. Reflexive Modernization: Politics, Tradition and Aesthetics in the Modern So-cial Order, Cambridge, Polity Press, 1994, р. 45–46.
15. Giddens, A. (1990). The Consequences of Modernity, Stanford, Stan-ford University Press.
16. Habermas, J. Die Moderne – ein unvollendetes Projekt. In: Kleine politische Schriften I—IV, Frankfurt am Main, Suhrkamp, 1981, р. 444–464.
17. Jameson, F. (1984). Postmodernism, Or, The Cultural Logic of Late Capitalism, New Left Review. № 146. р. 59–92.
