Діаспора як об’єкт та суб’єкт публічної дипломатії
DOI:
https://doi.org/10.31861/mhpi2019.39.92-101Анотація
У роботі автор розглядає діаспори держав, які перетворюються на повноцінних акторів міжнародних відносин та все частіше стають суб’єктами та об’єктами публічної дипломатії. Уряди держав намагаються налагодити ефективну комунікацію та співпрацю із своїми діаспорами сприяючи інституціоналізації їх об’єднань, створюючи державні агенції, що обіймаються питаннями взаємодії уряду із діаспорою. Особливо важливе значення діаспори мають для невеликих країн через брак коштів, що країна може залучити на реалізацію своєї зовнішньої політики, організацію дипломатичних представництв. Діаспори Ізраїлю, Греції, Вірменії тощо у США, наприклад, суттєво впливають на формування політики Сполучених Штатів відносно своїх історичних батьківщин, сприяючи розвитку двосторонніх відносин.
Ключові слова: публічна дипломатія, діаспора, дипломатія діаспори, асоціації діаспор, держава-реципієнт, держава-джерело міграції.
Посилання
Trofymenko M. V. (2015). «Transformatsiia publichnoi dyplomatii Yevropeiskoho Soiuzu v umovakh hlobalizatsii» (EU public diplomacy transformation in the context of globalization), Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia: Filosofsko-politolohichni studii, 2015, Vypusk 7, S. 290-296.
Adamson F.B. (2007). «Remapping the boundaries of ‘state’ and ‘national identity’: Incorporating diasporas into IR theorizing», European Journal of International Relations, 2007, № 13, P. 489-526.
Boyle M. (2017). «Sovereign power, biopower, and the reach of the West in an age of diaspora-centred development», Antipode, 2017, № 49 (3), P. 577-596.
Clifford J. (1994). «Diasporas», Cultural Anthropology, 1994, № 9(3), P. 302-338.
Collier P. (2004). «Greed and grievance in civil War», Oxford Economic Papers, 2004, № 56, P. 563-594.
Dickinson J. (2014). «Making space for India in post-apartheid South Africa: Narrating diasporic subjectivities through classical song and dance», Emotion, Space and Society, 2014, № 13, P. 32-39.
Ho E.L.E., McConnell F. (2017). «Conceptualizing “diaspora diplomacy”: territory and populations betwixt the domestic and foreign, Progress in Human Geography, SAGE, 2017, P. 1-21.
International Diaspora Engagement Alliance, rezhym dostupu: http://www.diasporaalliance.org/.
Ma Mung E. (2004). «Dispersal as a resource», Diaspora: A Journal of Transnational Studies, 2004, № 13(2), P. 211-225.
Mullings B. (2012). «Governmentality, diaspora assemblages and the ongoing challenge of ‘development», Antipode, 2012, № 44 (2), 406-427.
Nye J.S. (2004). «Soft Power: The Means to Success in World Politics», New York: Public Affairs, 2004, 208 p.
Rana K. (2009). «India`s diaspora diplomacy», The Hague Journal of Diplomacy, 2009, № 4(3), P. 361-372.
Shain Y. (2002). «The role of diasporas in conflict perpetuation or resolution», SAIS Review, 2002, № 22(2), P. 115-144.
Shiller N.G. (2005). «Transnational social fields and imperialism: Bringing a theory of power to transnational studies», Anthropological Theory, 2005, № 5(4), P. 439-461.
Smith M.P. (2003). «Transnationalism, the state, and the extraterritorial citizen», Politics and Society, 2003, № 31(4), P. 467-502.
The Office of Tibet, rezhym dostupu : http://tibetoffice.org/.
Tomiczek M. (2011). «Diaspora Diplomacy About a New Dimension of Diplomacy, the Example of a New Emigration Non-Governmental Organisation», Journal of Education Culture and Society, №2, 2011, P. 105-123.
Γενική Γραμματεία Αποδήμου Ελληνισμού, rezhym dostupu : http://www.ggae.gr/frontoffice/ portal.asp?cpage=NODE&cnode=1.
Συμβούλιο Απόδημου Ελληνισμού, rezhym dostupu : http://el.sae.gr/.
